• Укр
  • Eng
+38 (097) 791-33-70

Проект #100зустрічей: який лелека його приніс і що з того вийшло

Є ті, хто десь чули або одним оком бачили наш проект #100зустрічей. Є ті, хто були його учасниками та приходили на консультації. І є та, хто цей проект започаткувала та "пронесла на своїх плечах" протягом півтора року. Наша засновниця Мирослава Юрова розповідає, з чого все почалося, як відбувалося та чим завершилося.

Ця стаття відкладалася довго. Може, навіть надто довго. Проте є в житті речі, які мають настоятися. Коли на заміну аргументу “в мене немає часу” прийшло розуміння “тепер я готова”. 

Хто я така, щоб виставляти рахунки за поради?

Проект #100зустрічей був найбільшим для мене в житті, а також дуже знаковим. Він почався спонтанно після книги Браяна Трейсі, який захопливо навчав читачів: “Хочеш отримати досвід у продажах — веди перемовини. От вже і зараз, 10, 20, 100…”. Команда сказала “А давай!” і запустила рекламну кампанію. 50 доларів бюджету на таргетинг — і готово! Проект почався. А далі було півтора року безкоштовного консультування сотні учасників. 

Насправді ми з командою завжди консультували наших клієнтів у міру наших можливостей та нашого рівня експертизи. Спочатку лише з онлайн-маркетингу, потім, коли з’явився досвід свій та клієнтів, додали офлайн, а з досвідом якось непомітно з’явилися й елементи бізнес-консультування — і наші маркетологи для досягнення комплексних результатів почали лізти куди не просять глибоко у бізнес-процеси клієнтів. 

Рахунки за такі консультації ми не виставляли. Ну бо де відчутний результат роботи? Брати гроші за слова? Комплекс самозванця, перфекціонізм, постійна думка про те, що от саме у цій сфері досвіду надто мало. А бізнеси ж такі — кожен інший. Навіть якщо і працюють в одному сегменті. Ідентичних немає.

Через те й ефект був не таким, яким міг би бути. Деякі клієнти через доступність (= безкоштовність) послуги не сприймали наші рекомендації серйозно. Інші ж активно користувалися, витрачали ще більше часу та ініціювали зустрічі й телефонні дзвінки для обговорень того, що їх цікавило. І часто стосувалося це справ далеко не маркетингових: бізнес-план, проблеми з персоналом (люто ненавиджу це слово), перспективи роботи в нових сферах чи на нових ринках… Та що тут казати, нас питали навіть те, яку одежинку шити для нової колекції одягового бренду. 

Що таке #100зустрічей і як їх на хліб мазати?

Проект #100зустрічей передбачав 100 безкоштовних бізнес- та маркетингових консультацій для малого й середнього бізнесу. Кожна з них мала тривати 2 години. Проте було кілька коротших (небагато, 2-3) і чимало довших (одна затягнулася на 5 годин!). Для мене це був дуже корисний час, тому якщо ситуація того потребувала і я могла собі дозволити довше розбирати з учасником його кейс, то залюбки це робила. 

Виділю для себе позитивні висновки від проекту у порядку пріоритетності:

  1. Відчуття сатисфакції за допомогу такій кількості людей.
  2. Повторно пункт 1, коли учасники писали мені про результати.
  3. Кілька клієнтів, з якими СОІ працює і досі.
  4. Широке коло зв’язків — тепер значно легше порадити клієнтам чи знайомим когось, хто спеціалізується в …
  5. Неоціненний досвід у значній кількості сфер.
  6. Перехід до платного консультування, за яке (як виявилося) люди готові платити.
  7. Зміна ставлення до консультування як такого. Почала активніше залучати консультантів на платній основі для наших проектів. 
  8. Можливість навчитися нового в учасників. Неодноразово відкривала для себе нову точку зору.
  9. Зник страх ведення перемовин, розмов з новими людьми, виступу перед публікою.
  10. Розуміння, що люди можуть втомлювати, але не можуть набридати. 

Хто, з ким та як?

Кожному учаснику на зустрічі ми пропонували заповнити невеличку анкетку, результати якої потім оцифровували та зводили в аналітику. Крім задоволення спортивного інтересу, наша аналітика також розвінчала декілька міфів. 

Попри те, що 75 % учасників займають керівну посаду або є керівниками власного бізнесу, аж ніяк не можна сказати, що “у бізнесі тільки чоловіки”. Адже статистика за статтю навпаки переважає у жіночу сторону, хоча й близька до типового демографічного розподілу. 

Також цікаву картину можна спостерігати за освітою учасників. Переважна більшість (понад 65 %) мають вищу освіту, проте ще близько 25 % мають дві чи більше вищих освіт, закінчили аспірантуру чи навіть написали кандидатську. 

Попри таку освіченість учасників, більш як половина з них ведуть бізнес не у сфері, хоч якось пов’язаній з напрямом їхнього навчання. Лише 35 % учасників працює за тією спеціальністю, за якою навчалися, що підтверджує мою гіпотезу про надто ранню необхідність вибору професії у нашій освітній системі. 

Звідки будеш, молодице?

Дуже цікавим виявився розподіл за напрямами роботи бізнесу. З очікуваного — туризм, мода, івент-індустрія, юриспруденція, дитячі навчальні заклади, стартапи, доставка суші та піци, тренінги та консалтинг, оренда туристичного спорядження/авто/екстремального транспорту. 

З несподіваного — нерухомість, аутсорсинг (ПЗ) та IT-консультування, медичні заклади, салони краси, будівельні матеріали, цілющі трави, годинники, ювелірні вироби, авторська хендмейд-продукція, автосервіси, маркетингові дослідження, агро-сегмент, фізична реабілітація, ресторанно-кондитерська сфера.

З того, що особливо здивувало:

  1. Хлопець просив поради щодо роботи. На жодній він ніяк не міг затриматися і хотів зрозуміти, в чому річ. Я не хотіла консультувати, бо це не мій профіль, але хлопець дуже просив. Я погодилася, а він на консультацію просто не прийшов. Здається, я зрозуміла причину його проблем з роботою. :)  
  2. MLM-піраміда. Але не проста, а ґрунтована на внесках пенсіонерів. Без коментарів, консультація була скасована нашою стороною. 
  3. Факт, що люди приходили сім’ями. Були варіанти, коли чоловік з дружиною приходили разом, а були й такі, що поодинці (в кожного свій бізнес). Рекорд — 4 людини з однієї сім’ї, кожен зі своїми питаннями. 
  4. Були дві дуже круті ідеї соціального спрямування для допомоги старшим людям та невиліковно хворим. Консультування на такі теми дає відчуття внеску у надважливе, потрібне.
  5. Люди, яких я знала з робочої репутації в одному амплуа, несподівано приходили з ідеями зовсім іншої сфери. Люди шукають себе, пробують різне (навіть зовсім непоєднуване) — і це також не може не тішити. 
  6. У кількох випадках ми починали з робочої сфери та поступово скочувалися у зовсім особисту, де я почувалася не бізнес-консультантом, а психологом. Не знаю, який з мене психолог, але думаю, що можливість виговоритися щиро перед кимось малознайомим — вже половина справи, а розв’язки до наших проблем ми завжди знаємо самі, треба просто їх почути та звільнитися від зайвого. 
  7. На зустрічі також активно приходили й ті, кого можна назвати конкурентами COI. Завдяки їм я переосмислила свою позицію щодо цього. З конкурентами потрібно дружити!

Зробімо селфі!

Для звітування, для історії та й просто для себе з кожним учасником зустрічі ми робили селфі. Свіжі фотографії я виставляла на своїй сторінці у Facebook разом з короткими звітами по проекту. Усі звіти доступні за тегом #100зустрічей.

Загалом на проект пішло понад 350 робочих годин. За планом 200 мали зайняти консультації, проте деякі з них трохи затягнулися. Решта часу пішла на підготовку до зустрічей, аналіз наданих учасниками матеріалів та організаційні моменти. 350 робочих годин — це близько 44 робочі дні, майже 9 робочих тижнів, понад півтора місяця безперервної фул-тайм роботи. Відчутно, правда ж?

Ніколи знову. Колись пізніше. Може, якось. 

Завершення проекту ознаменувалося ейфорією. Я планувала закінчити проект за рік, а в результаті він розтягнувся аж на півтора. Останні зустрічі були такими бажаними! Зізнаюся чесно: в якийсь момент — після щоденних консультацій без зменшення звичного робочого навантаження — у мене сталося “передозування” людьми. Тоді кілька днів у безлюдному місці — без зв’язку та на самоті — розв’язали цю проблему. 

Завдяки проекту я поборола в собі будь-який страх спілкування з незнайомими людьми. Також це позитивно вплинуло на можливість вільно спілкуватися з більшою аудиторією, страх публіки зник. 

На початку проекту я щоразу сумнівалася, чи зможу допомогти тому чи іншому учаснику та чи достатньо у мене досвіду і знань. Проте зустрічі проходили в такій теплій та невимушеній атмосфері, що навіть у випадку малої кількості експертизи у якійсь сфері ми з учасниками спільно доходили до певного рішення, розбирали конкретний випадок і складали план подальших дій. 

Цей проект ще надовго залишить емоційний відбиток у моїй професійній діяльності. Чи повторю я його колись знову? Хтозна! Найближчим часом ні, а далі майбутнє покаже.