Є ті, хто десь чули або одним оком бачили наш проект #100зустрічей. Є ті, хто були його учасниками та приходили на консультації. І є та, хто цей проект започаткувала та "пронесла на своїх плечах" протягом півтора року. Наша засновниця Мирослава Юрова розповідає, з чого все почалося, як відбувалося та чим завершилося.
Ця стаття відкладалася довго. Може, навіть надто довго. Проте є в житті речі, які мають настоятися. Коли на заміну аргументу “в мене немає часу” прийшло розуміння “тепер я готова”.
Хто я така, щоб виставляти рахунки за поради?
Проект #100зустрічей був найбільшим для мене в житті, а також дуже знаковим. Він почався спонтанно після книги Браяна Трейсі, який захопливо навчав читачів: “Хочеш отримати досвід у продажах — веди перемовини. От вже і зараз, 10, 20, 100…”. Команда сказала “А давай!” і запустила рекламну кампанію. 50 доларів бюджету на таргетинг — і готово! Проект почався. А далі було півтора року безкоштовного консультування сотні учасників.
Насправді ми з командою завжди консультували наших клієнтів у міру наших можливостей та нашого рівня експертизи. Спочатку лише з онлайн-маркетингу, потім, коли з’явився досвід свій та клієнтів, додали офлайн, а з досвідом якось непомітно з’явилися й елементи бізнес-консультування — і наші маркетологи для досягнення комплексних результатів почали лізти куди не просять глибоко у бізнес-процеси клієнтів.
Рахунки за такі консультації ми не виставляли. Ну бо де відчутний результат роботи? Брати гроші за слова? Комплекс самозванця, перфекціонізм, постійна думка про те, що от саме у цій сфері досвіду надто мало. А бізнеси ж такі — кожен інший. Навіть якщо і працюють в одному сегменті. Ідентичних немає.
Через те й ефект був не таким, яким міг би бути. Деякі клієнти через доступність (= безкоштовність) послуги не сприймали наші рекомендації серйозно. Інші ж активно користувалися, витрачали ще більше часу та ініціювали зустрічі й телефонні дзвінки для обговорень того, що їх цікавило. І часто стосувалося це справ далеко не маркетингових: бізнес-план, проблеми з персоналом (люто ненавиджу це слово), перспективи роботи в нових сферах чи на нових ринках… Та що тут казати, нас питали навіть те, яку одежинку шити для нової колекції одягового бренду.
Що таке #100зустрічей і як їх на хліб мазати?
Проект #100зустрічей передбачав 100 безкоштовних бізнес- та маркетингових консультацій для малого й середнього бізнесу. Кожна з них мала тривати 2 години. Проте було кілька коротших (небагато, 2-3) і чимало довших (одна затягнулася на 5 годин!). Для мене це був дуже корисний час, тому якщо ситуація того потребувала і я могла собі дозволити довше розбирати з учасником його кейс, то залюбки це робила.
Виділю для себе позитивні висновки від проекту у порядку пріоритетності:
- Відчуття сатисфакції за допомогу такій кількості людей.
- Повторно пункт 1, коли учасники писали мені про результати.
- Кілька клієнтів, з якими СОІ працює і досі.
- Широке коло зв’язків — тепер значно легше порадити клієнтам чи знайомим когось, хто спеціалізується в …
- Неоціненний досвід у значній кількості сфер.
- Перехід до платного консультування, за яке (як виявилося) люди готові платити.
- Зміна ставлення до консультування як такого. Почала активніше залучати консультантів на платній основі для наших проектів.
- Можливість навчитися нового в учасників. Неодноразово відкривала для себе нову точку зору.
- Зник страх ведення перемовин, розмов з новими людьми, виступу перед публікою.
- Розуміння, що люди можуть втомлювати, але не можуть набридати.
Хто, з ким та як?
Кожному учаснику на зустрічі ми пропонували заповнити невеличку анкетку, результати якої потім оцифровували та зводили в аналітику. Крім задоволення спортивного інтересу, наша аналітика також розвінчала декілька міфів.
Попри те, що 75 % учасників займають керівну посаду або є керівниками власного бізнесу, аж ніяк не можна сказати, що “у бізнесі тільки чоловіки”. Адже статистика за статтю навпаки переважає у жіночу сторону, хоча й близька до типового демографічного розподілу.
Також цікаву картину можна спостерігати за освітою учасників. Переважна більшість (понад 65 %) мають вищу освіту, проте ще близько 25 % мають дві чи більше вищих освіт, закінчили аспірантуру чи навіть написали кандидатську.
Попри таку освіченість учасників, більш як половина з них ведуть бізнес не у сфері, хоч якось пов’язаній з напрямом їхнього навчання. Лише 35 % учасників працює за тією спеціальністю, за якою навчалися, що підтверджує мою гіпотезу про надто ранню необхідність вибору професії у нашій освітній системі.
Звідки будеш, молодице?
Дуже цікавим виявився розподіл за напрямами роботи бізнесу. З очікуваного — туризм, мода, івент-індустрія, юриспруденція, дитячі навчальні заклади, стартапи, доставка суші та піци, тренінги та консалтинг, оренда туристичного спорядження/авто/екстремального транспорту.
З несподіваного — нерухомість, аутсорсинг (ПЗ) та IT-консультування, медичні заклади, салони краси, будівельні матеріали, цілющі трави, годинники, ювелірні вироби, авторська хендмейд-продукція, автосервіси, маркетингові дослідження, агро-сегмент, фізична реабілітація, ресторанно-кондитерська сфера.
З того, що особливо здивувало:
- Хлопець просив поради щодо роботи. На жодній він ніяк не міг затриматися і хотів зрозуміти, в чому річ. Я не хотіла консультувати, бо це не мій профіль, але хлопець дуже просив. Я погодилася, а він на консультацію просто не прийшов. Здається, я зрозуміла причину його проблем з роботою. :)
- MLM-піраміда. Але не проста, а ґрунтована на внесках пенсіонерів. Без коментарів, консультація була скасована нашою стороною.
- Факт, що люди приходили сім’ями. Були варіанти, коли чоловік з дружиною приходили разом, а були й такі, що поодинці (в кожного свій бізнес). Рекорд — 4 людини з однієї сім’ї, кожен зі своїми питаннями.
- Були дві дуже круті ідеї соціального спрямування для допомоги старшим людям та невиліковно хворим. Консультування на такі теми дає відчуття внеску у надважливе, потрібне.
- Люди, яких я знала з робочої репутації в одному амплуа, несподівано приходили з ідеями зовсім іншої сфери. Люди шукають себе, пробують різне (навіть зовсім непоєднуване) — і це також не може не тішити.
- У кількох випадках ми починали з робочої сфери та поступово скочувалися у зовсім особисту, де я почувалася не бізнес-консультантом, а психологом. Не знаю, який з мене психолог, але думаю, що можливість виговоритися щиро перед кимось малознайомим — вже половина справи, а розв’язки до наших проблем ми завжди знаємо самі, треба просто їх почути та звільнитися від зайвого.
- На зустрічі також активно приходили й ті, кого можна назвати конкурентами COI. Завдяки їм я переосмислила свою позицію щодо цього. З конкурентами потрібно дружити!
Зробімо селфі!
Для звітування, для історії та й просто для себе з кожним учасником зустрічі ми робили селфі. Свіжі фотографії я виставляла на своїй сторінці у Facebook разом з короткими звітами по проекту. Усі звіти доступні за тегом #100зустрічей.
Загалом на проект пішло понад 350 робочих годин. За планом 200 мали зайняти консультації, проте деякі з них трохи затягнулися. Решта часу пішла на підготовку до зустрічей, аналіз наданих учасниками матеріалів та організаційні моменти. 350 робочих годин — це близько 44 робочі дні, майже 9 робочих тижнів, понад півтора місяця безперервної фул-тайм роботи. Відчутно, правда ж?
Ніколи знову. Колись пізніше. Може, якось.
Завершення проекту ознаменувалося ейфорією. Я планувала закінчити проект за рік, а в результаті він розтягнувся аж на півтора. Останні зустрічі були такими бажаними! Зізнаюся чесно: в якийсь момент — після щоденних консультацій без зменшення звичного робочого навантаження — у мене сталося “передозування” людьми. Тоді кілька днів у безлюдному місці — без зв’язку та на самоті — розв’язали цю проблему.
Завдяки проекту я поборола в собі будь-який страх спілкування з незнайомими людьми. Також це позитивно вплинуло на можливість вільно спілкуватися з більшою аудиторією, страх публіки зник.
На початку проекту я щоразу сумнівалася, чи зможу допомогти тому чи іншому учаснику та чи достатньо у мене досвіду і знань. Проте зустрічі проходили в такій теплій та невимушеній атмосфері, що навіть у випадку малої кількості експертизи у якійсь сфері ми з учасниками спільно доходили до певного рішення, розбирали конкретний випадок і складали план подальших дій.
Цей проект ще надовго залишить емоційний відбиток у моїй професійній діяльності. Чи повторю я його колись знову? Хтозна! Найближчим часом ні, а далі майбутнє покаже.